Про близьких

Людська психіка має безліч захисних механізмів. В процесі еволюції, щоб вижити та розвиватись, наш мозок “”вигадав”” – уникати, знецінювати, дисоціюватись від того, що для нас може бути занадто важким.

Важкими можуть бути речі, які стаються безпосередньо з нами. Але не менш важкими можуть бути речі, які відбуваються з нашими близькими. І це пародоксально, але, чим більше ми любимо людину, тим складніше нам підтримувати її в певних ситуаціях. Бо частіше за все на ці ситуації не можемо впливати напряму. І це викликає сильне почуття безсилля. І саме це почуття стає над стресом, а наш мозок, як комп’ютер, вмикає захист, наприклад, уникання.

Часто людина сама не розуміє чому вона так реагує. І через це почуватись винною. Тобто виходить, що нам здається, що близька людина нас “”ігнорує””, а насправді вона може просто відчувати своє безсилля, в той час, коли ми знаходимось в стані, де ми потребумо підтримки і у нас не має сил на розуміння близької людини. Це коли може призвести до взаємних образ або конфліктів, а інколи до віддалення одне від одного. В такій ситуації обидві сторони потребують розуміння та підтримки, але часто не можуть дати це одне одному.

Вихід є – вчитись ідентифікувати свої почуття та говорити про них. В деяких ситуаціях може бути потреба дійсно пошукати підтримку у фахівця, бо близька людина дійсно може не знати як допомогти. Будьте уважнішим один до одного, бережіть себе та свій #вільний_вибір!