Про підтримку

Нам так довго нав’язували, що якщо ти просиш допомоги ти – слабак❗Настільки довго, що ми вже на підсвідомому рівні скоріше остаточно розвалимось і знищемо себе аніж скажемо, що нам треба допомога/підтримка/дружнє плече. 😦

Чи не пародоксально це?

Людина готова зникнути, але не попросить… Давайте подумаємо, що таке підтримка?

Коли я роумію, що в даний момент часу у мене не вистачає власних ресурсів справитись з тим чи іншим завданням і я краще завалю справу – чи є це прояв сили/своє життя/життя інших? Це більше виглядає як глупість, чи не так? А якщо молодий хірург із-за страху, що про нього подумають не буде просити допомоги в навчанні коли в нього щось не виходить? Більше виглядає як безвідповідальність.

Або, наприклад, коли наше здоров’я потребує додаткової уваги і ми є не компетентними в цьому, на що це схоже? А тепер подумаємо, якщо я вмію критично ставитись до своїх сил? І розумію, що на даному етапі мені треба додаткові руки/знання/фахівці і від цього залежить життя інших, моє здоров’я , а відповідно справи моїх близьких чи сміливо і розумно робити вигляд, що “”в мене все ок””? Ні. Тому логічно допустити, що проявом сили є вміння вчасно помічати, що мені необхідна підтримка або допомога і чесно про те казати та шукати тої допомоги. Не все те, що казали нам з дитинства є вірним.

Перевірте ❗Бережіть себе та ваш #вільний_вибір“